Антін Рудницький
7.02.1902 (в літературі також 6.02.1902) – у с. Лука на Львівщині народився Антін Рудницький, піаніст, композитор, музиколог, диригент симфонічних оркестрів, дійсний член НТШ (1962). Чоловік оперної співачки Марії Сокіл, батько піаніста Романа Рудницького та композитора Доріана Рудницького.
Народився в галицькій родині Рудницьких. Його батько, Іван Рудницький, працював нотаріусом, мати Іда Шпіґель, походила з галицького єврейського роду. Проти цього зв’язку протестували обидві родини, через що їх шлюб відбувся лише через 10 років від часу їхнього знайомства, по смерті матері Івана Рудницького. Іда, щоб вийти за нього заміж, втекла з дому та в монастирі сестер бенедиктинок прийняла християнство, змінивши ім’я на Ольга.
Навчався в німецькій гімназії у Львові, останній рік навчання перевівся до української академічної гімназії. Музику почав писати у 15 років, а в 17 як піаніст виступав з власними концертами. Музичну освіту здобув у Консерваторії польського музичного товариства у Львові (1912-1920). Диригент українських хорів товариства «Боян» і «Бандурист», хормейстер Львівської міської опери.
Вдосконалював музичну майстерність у Вищій музичній школі в Берліні (1922-1926) та Берлінському університеті (музикологія), доктор музикознавства. Вів рубрику «Музична хроніка» в українському часописі «Літопис політики, письменства і мистецтва», що видавався в Берліні. 1927 отримав запрошення на посаду професора Афінського університету в Греції, проте виїхав на Велику Україну для відродження української культури. Диригент оперного театру у Харкові (1927-1930), професор Харківського музично-драматичного інституту, диригент оперного театру у Києві (1930-1932), професор Київської консерваторії, директор Української державної філармонії.
Одружився з відомою співачкою Марією Сокіл. Після тотального розгрому українізації та перебуваючи під постійним пресингом з боку радянської влади, у червні 1932 з дружиною повернувся до Західної України. Диригент Львівської міської опери (1932-1934), польського мішаного хору «Лютня-Мацєж», викладач консерваторії. Диригент опери у Варшаві (1934-1937). Разом із С. Людкевичем, В. Барвінським і Н. Нижанківським заснував у Львові Союз українських професійних музик, організатор концертів з пропагування творчости сучасних українських композиторів, регулярно друкував мистецтвознавчі статті та рецензії у львівській пресі.
У грудні 1937 на прохання Митрополита А. Шептицького здійснив великий концертний тур у США, кошти від якого передав на будівництво «Народної лічниці» у Львові. Наприкінці 1938 з дружиною знову вирушив у концертне турне до США і Канади по завершенні якого спізнився на корабель, що відпливав до Європи і так волею випадку залишився у США. Диригент оперних, симфонічних оркестрів та хорів у Нью-Йорку, Філадельфії, Торонто. Засновник та диригент мішаного хору «Кобзар» у Філадельфії (1953), мистецький керівник Української оперної компанії, мистецький керівник і головний диригент Союзу українських хорів Америки (з 1959), викладач в семінарії та коледжі у Стемфорді, професор консерваторії у Філадельфії (з 1958) та в Музичнії академії (з 1962), голова Світового об’єднання українських професійних музик, активний дописувач до українського щоденника «Свобода».
1969 нагороджений Золотою медаллю Френсіса Гопкінса (нагороджували видатних діячів культури й мистецтва Америки). Автор опер, балетів, кантат, ораторій, симфоній, камерних творів, хорів, музикознавчих і теоретично-критичних публікацій. Засновник модерного напрямку української музики, за який не рідко зазнавав критики з боку колег. Як музичний критик відзначався принциповістю та всіляко намагався поборювати непрофесійність в українській музиці. Помер у США 1975.
В Луці на приміщенні колишньої гімназії “за України’ маестро відкрили пам’ятну дошку