о.Карло (Кароль) Сальо
10 квітня 1903 року в Луці в сім’ї Івана- сина Пилипа Сальо і Катерини Кахновець та Анни — дочки Бенедикта Волощака та Ксенії Бурко, народився син, якого охрестили іменем Кароль.
Дитячі роки провів в Луці, де закінчив початкову школу. Потім продовжив навчання в чоловічій гімназії в Перемишлі, яку закінчив в 1924 році. Мав покликання до священичої праці, тому з 1925 по 1929 рік навчався в Перемиській духовній семінарії. 5 липня 1931 року висвячений в сан диякона, а 20 березня 1932 року з рук єпископа блаженного Йосафата Коциловського отримав сан священника.
Душпастерську діяльність почав в селі Босько Риманівського деканату на Лемківщині 1932-1935 рр сотрудником. В 1934-1936 рр настоятель церкви в Мшані, з 1936 по 1938 рр настоятель в Радоцина Дуклянського деканату.
В 1938 році переїздить ближче до рідних теренів і по 1945 рік виконує душпастерську місію в селі Летня Дрогобицького деканату. Усі священнослужителі до 1945 р. були греко-католиками, а з приходом радянської влади їх всіх змушували переходити в РПЦ, хто відмовлявся – виселяли в Сибір. Очевидці згадують, що о. Карло Сальо відмовився переходити й тому, боячись погроз, які надходили на його адресу, завжди носив при собі пістолет. Заарештований 27.04.1945 та засуджений 23.11.1945 р. військовим трибуналом НКВС у Дрогобицькій області до 10 років ВТT i 5 років позбавлення громадянських прав із конфіскацією майна. Під час слідства йому пропонували перейти до православної церкви, але так як о. Кароль відмовився, визнали винним у тому що підтримував німецьку владу і у встановленні “фашистських” порядків. А також , що разом зі старостою села Середяком створили українську поліцію. Також, як греко-католицький священник закликав коритися німецькій владі, проводив антирадянську діяльність, відправленні селян на роботу в Німеччину, закликав молодь вступати в дивізію СС “Галичина”. Отець Сальо не визнавав себе винним, та навіть й військовий трибунал в деяких пунктах обвинувачення виправдав його. Але у 1946-1947 рр. відбував покарання в таборах Сибіру. 18 лютого 1946 року прибув в ПечорЛАГ, а 21 серпня 1947 року був відправлений в табір в Комі АРСР. Помер у місцях позбавлення волі, точного місця та дати смерті не зафіксовано.
Реабілітований 26 лютого 1996 року прокуратурою Львівської області.